темно
ТЕ́МНО. Присл. до те́мний 1-3.
Був гай великий,.. темно зеленів та шумів (Вовчок, І, 1955, 366);
Під місяцем, то темніючи, то просвітлюючись, рухалися сизі хмари, темно хвилювалося жито (Стельмах, І, 1962, 539);
// у знач. присудк. сл.
Було хмарно й темно, а тепер хмари порозходилися й випустили на волю місяць (Гр., І, 1963, 410);
Надворі ще темно, але світанок наближається (Тют., Вир, 1964, 532);
У Терезки в душі було темно: здавалось, Бобалька плюнув їй в душу й погасив той вогник, що там досі горів (Томч., Готель.., 1960, 223).
◊ Те́мно, хоч о́ко ви́коли див. вико́лювати;
Те́мно, хоч о́чі повико́люй див. повико́лювати.
Словник української мови (СУМ-11)