темніти
ТЕМНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати темним (у 1, 2 знач.).
Тихо в полі, гай темніє. Наступає літній вечір (Леся Українка);
Вони зупинилися над кручею, внизу темніло провалля, там було моторошно і сиро (О. Бердник);
Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Г. Хоткевич);
Коли ж навколо все темніло, додому йшов він... (В. Сосюра);
Підкравшись ближче до місяця, вони [хмарки] одразу підпливали блискучою водою .. і, перепливши, знову темніли (С. Васильченко).
2. безос. Вечоріти, сутеніти.
Вечоріє і темніє, По землі лягає мла (Я. Щоголів);
До вечора й вернемося... – Вже темніє, – прошепотіла дівчинка, щулячись від прохолоди. – Хай йому грець, не хочу шукати тих дурних камінців! (О. Бердник);
Київ загортається темно-синім напиналом, десь за горами випливає холоднувата заграва, темніє (Б. Антоненко-Давидович).
3. перен. Ставати похмурим; злішати.
Третій день її [висоту] штурмує піхота і не може взяти .. Командир полку Самієв, розмовляючи по рації з вищим начальством, тільки ще більше темніє і коротко повторяє крізь зуби: – Єсть... Єсть... (О. Гончар);
// Набирати похмурого, непривітного виразу (про очі, обличчя).
Його очі темніли, і груз топірець в землю (М. Коцюбинський);
Мар'ян згадав бійку з Плачиндою і не дивується, й не лякається, що підняв руку на дукача: так йому й треба, ще більше темніє погляд (М. Стельмах).
4. Виділятися темним кольором; виднітися (про що-небудь темне).
За могилою могила Зеленіє-мріє, І далеко поміж ними Битий шлях темніє (П. Куліш);
Буденна одіж .. темніє серед ясних шат святкових (Леся Українка);
Як придивишся до дерева – всюди на молодому листі темніють жовтокрилі жуки (О. Донченко);
– Прошу сюди, – додав він, вказавши на двері, що чорною плямою темніли в куті крамниці (Олесь Досвітній).
5. Плутати казати про щось не так, як воно було насправді.
Звик морочити старшим голову, то й тут темнить (Б. Антоненко-Давидович);
– Як на мене, князь Острозор теж темнить, прикриваючись умінням та повинністю (Д. Міщенко).
Словник української мови (СУМ-20)