темніти

ТЕМНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати темним (у 1, 2 знач.).

Тихо в полі, гай темніє. Наступає літній вечір (Леся Українка);

Вони зупинилися над кручею, внизу темніло провалля, там було моторошно і сиро (О. Бердник);

Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Г. Хоткевич);

Коли ж навколо все темніло, додому йшов він... (В. Сосюра);

Підкравшись ближче до місяця, вони [хмарки] одразу підпливали блискучою водою .. і, перепливши, знову темніли (С. Васильченко).

2. безос. Вечоріти, сутеніти.

Вечоріє і темніє, По землі лягає мла (Я. Щоголів);

До вечора й вернемося... – Вже темніє, – прошепотіла дівчинка, щулячись від прохолоди. – Хай йому грець, не хочу шукати тих дурних камінців! (О. Бердник);

Київ загортається темно-синім напиналом, десь за горами випливає холоднувата заграва, темніє (Б. Антоненко-Давидович).

3. перен. Ставати похмурим; злішати.

Третій день її [висоту] штурмує піхота і не може взяти .. Командир полку Самієв, розмовляючи по рації з вищим начальством, тільки ще більше темніє і коротко повторяє крізь зуби: – Єсть... Єсть... (О. Гончар);

// Набирати похмурого, непривітного виразу (про очі, обличчя).

Його очі темніли, і груз топірець в землю (М. Коцюбинський);

Мар'ян згадав бійку з Плачиндою і не дивується, й не лякається, що підняв руку на дукача: так йому й треба, ще більше темніє погляд (М. Стельмах).

4. Виділятися темним кольором; виднітися (про що-небудь темне).

За могилою могила Зеленіє-мріє, І далеко поміж ними Битий шлях темніє (П. Куліш);

Буденна одіж .. темніє серед ясних шат святкових (Леся Українка);

Як придивишся до дерева – всюди на молодому листі темніють жовтокрилі жуки (О. Донченко);

– Прошу сюди, – додав він, вказавши на двері, що чорною плямою темніли в куті крамниці (Олесь Досвітній).

5. Плутати казати про щось не так, як воно було насправді.

Звик морочити старшим голову, то й тут темнить (Б. Антоненко-Давидович);

– Як на мене, князь Острозор теж темнить, прикриваючись умінням та повинністю (Д. Міщенко).