терпіти
ТЕРПІ́ТИ, терплю́, те́рпиш; мн. те́рплять; недок.
1. кого, що. Стійко, без нарікань переносити фізичні або моральні страждання; витримувати (у 2 знач.).
У Кайдашихи виступили сльози на очах, защеміло коло серця, але вона мусила мовчати й терпіти (І. Нечуй-Левицький);
Краще кривду вже терпіти, ніж самим її чинити, А ще краще, пане-брате, Ні чинить, ні зазнавати (Б. Грінченко);
Сонце б'є в очі. Ми спочатку терпимо, кліпаємо очима, а далі повертаємось до сонця спинами (Ю. Яновський);
Від надміру води криничани терпіли часом справжнє лихо (О. Гончар);
// без дод. Не протидіючи, покірливо зносити всілякі життєві злигодні, труднощі й т. ін.
Не плач, Катерино, Не показуй людям сльози, Терпи до загину! (Т. Шевченко);
Терпіла [пані], поки була на руках дитинка, а вмерла дитинка, втекла (Марко Вовчок);
– Не вбивайся, Супруне. Більше твого люди терпіли, більше твого мучились (М. Стельмах);
// Миритися з чим-небудь неприємним, важким, сподіваючись на краще.
Сказав товаришам, що тікати вже роздумав і що рішив терпіти до кінця. А сам тільки й жив, що надією на скору втечу (Г. Хоткевич);
// розм. Чекати на що-небудь без ремствування, нарікання.
– Як вам жалування вирвати з повіткому? Не одержували ж за три місяці? – Інші й півроку терплять (М. Стельмах);
// від кого. Зазнавати прикростей, образ, утисків і т. ін.
Івась, як менший, завжди терпів від Карпа (Панас Мирний);
– Зосталась я сама, ні з ким слова промовити. Тільки на його втішаюся мовчки, хоч знаю, за що й од кого терплю (Ганна Барвінок);
// від чого. Зазнавати шкоди.
В окремі роки дерева дуже терплять від посухи, бо опадів на рік буває всього 340–350 міліметрів (з наук. літ.).
2. кого – що. Миритися з існуванням, наявністю кого-, чого-небудь; поблажливо ставитися до когось, чогось.
– Ти не можеш бути нашим громадянином, а неналежного до громади громада й терпіти у себе не схоче! (І. Франко);
[Кай Летіцій:] На бенкетах Кріспінових, се правда, нема смаку правдивого; і сам я ті бенкети терплю, як обов'язок (Леся Українка);
– Нечувано! – обурювався Масло. – На зборах терплять хулігана (А. Хижняк);
// Довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане.
– Ти нам будеш цілу годину розповідати про свої плани. Чому ми маємо терпіти твою уїдливу балаканину (Олесь Досвітній);
// також кому. Вибачливо ставитися до чиїхось провин, недоліків і т. ін.
Там-то, матінко, нечупара, там-то ледащо! Всі молодиці дивують, як він терпів їй (М. Коцюбинський);
// тільки 3 ос., перев. із запереч., част. не. Не допускати наявності, можливості чого-небудь або бути несумісним із чимось.
Сторож Ісмаїл, знаючи, що лікар не терпить собаки у дворі, бив її всім, що траплялось йому напохваті (Б. Антоненко-Давидович).
3. кого, що із запереч. част. не, розм. Дуже не любити кого-, чого-небудь, почувати неприязнь, відразу до когось, чогось.
– Таж і по сонці всі ходять! – не вдержалась-таки Дарка, хоч знала, що мати не терпить “язикатих” (Леся Українка);
– В моїм ділі, – додав він трохи згодом, – я не терплю якоїсь іншої ініціативи, крім моєї власної (Ю. Смолич);
Ставши поміж козаками великим паном, Пампушка вже не терпів, щоб йому перебаранчав хтось у будь-якому ділі (О. Ільченко).
4. розм. Страждати, мучитися.
Нестор здіймив [здійняв] капелюх і почав прощатися... Був дуже блідий, як полотно .. Він терпів (О. Кобилянська);
Чого даром сидіти? Краще за народ терпіти, щоб не лаяли і діти дармоїдом, лінюхом (О. Маковей);
– Я повинна дивитись, як чадо моє найдорожче В морі блукає, терпить,до краю підземного сходить, З Турном змагатися мусить (М. Зеров);
// від чого. Зазнавати прикростей, злигоднів і т. ін., переживати щось важке, неприємне.
– Може, хоч на старість не прийдеться до кривавого поту робити, терпіти од холоду й голоду та од літньої спеки палючої! (Панас Мирний);
// від чого, діал. на що. Страждати від хвороби, немощів і т. ін.
Дід Гарасим ждав смерті. Він терпів на дихавицю, на безсонницю, на старече вичерпання сил (І. Франко);
З перших днів свого існування на землі людина, як і всяка інша істота, терпить від тяжких хвороб (з наук. літ.).
Як земля́ те́рпи́ть див. земля́.
◇ Нести́ (терпі́ти і т. ін.) оби́ду див. нести́;
(1) Не терпі́ти [на́віть] слі́ду (ду́ху) чийого – дуже не любити, ненавидіти кого-небудь.
– Кажуть, треба любити чоловіка і більше нікого. А я .. не терплю його сліду (І. Нечуй-Левицький);
– Я навернувся б туди [в школу], але учитель навіть духу мого не терпить (М. Стельмах).
(2) Терпі́ти ава́рію – псуватися внаслідок несправності якогось механізму, машини, зіткнення транспортних засобів підчас руху тощо.
Полтава, Харків, Київ – і тиха Біла Церква, де терпів аварію найближчий по номеру локомотив (В. Еллан-Блакитний);
(3) Терпі́ти не мо́жу (міг і т. ін.) кого, що або з інфін. – дуже не люблю, не переношу.
Та не кисни, бо терпіти не можу рюмсання! – гримнув лікар, хоч у занімілої Гаїнки й сльози на очах не видно було (Б. Грінченко);
Він терпіти не міг систематично студіювати граматику нової для нього мови (В. Самійленко);
Роман терпіти не міг тих людей, які, гублячи гідність, вивертали напоказ кожну свою невдачу (М. Стельмах);
(4) Терпі́ти нужду́ (зли́дні, неста́тки і т. ін.) – переживати скрутне матеріальне становище.
Жила собі удова коло Києва .. Терпіла вона превелику нужду та вбожество (Марко Вовчок);
[Річард:] Так, мрія нас вела за океан, до неї ми крізь пущі пробивались, для неї ми терпіли тяжкі злидні (Леся Українка).
◇ (5) Нужду́ терпі́ти – те саме, що З нуждо́ю би́тися (див. би́тися).
Жила собі удова коло Києва. Терпіла вона превелику нужду та вбожество (Марко Вовчок);
(6) Терпі́ти крах – зазнавати невдачі, провалу, катастрофи в якійсь справі;
(7) Терпі́ти пора́зку – не мати успіху в якомусь заході, зазнавати невдачі.
На мить того [Кульчицького] проймає неясний здогад, що він, не розбираючись у механіці керівництва й планування, переносить оцю механіку, як на кальку, і на людську душу, і тому нерідко терпить поразки (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)