тибель
ТИ́БЕЛЬ, бля, ч., розм.
Дерев'яний цвях, кілочок.
Скрипить і гуде журавель, підіймаючи угору своє півколесо та чималу довбню .. Червоними, наче буряки, руками вже скидає молодиця дужку з тибля (Панас Мирний);
Його велика, заросла від самих очей сірою густою щетиною, куштрата голова сиділа просто на плечах, ніби взята на тибель, шиї не було зовсім (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)