тиння

ТИ́ННЯ, я, с.

Збірн. до тин.

Наліталося по світі, Натомилось павутиння – Почіплялося на вітті, Пообсновувало тиння... (І. Вирган);

В повітрі вже тепліло. Навкруги Вода сліпила очі, а під тинню Вже стежка протряхала (В. Мисик).

Значення в інших словниках

1. тиння — ти́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. тиння — -я, с. Збірн. до тин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. тиння — ТИ́ННЯ, я, с. Збірн. до тин. Наліталося по світі, Натомилось павутиння — Почіплялося на вітті, Пообсновувало тиння… (Вирган, В розп. літа, 1959, 115); В повітрі вже тепліло. Навкруги Вода сліпила очі, а під тинню Вже стежка протряхала (Мисик, Біля криниці, 1967, 120).  Словник української мови в 11 томах
4. тиння — Тиння, -ня с. соб. отъ тин. Сидять по-за стіллю, як жаби по-за тинню. КС. 1883. II. 391. Вишня у тинню росте. Борз. у. Ідіть, діти.... по під тинню сиротами. Шевч.  Словник української мови Грінченка