тинок
ТИНО́К, нка́, ч.
1. Зменш.-пестл. до тин.
Знайду я плець [садибу] над озерком, Загороджу курінь лісковий! Поставлю вулики рядком, А повзбіч [біля] їх тинок лозовий (Я. Щоголів);
Од гурту одділився Грицько .. та ще декілька старших хлопців, перелізли, через тинок, пішли ставищем (С. Васильченко).
2. Щит, сплетений з лози, очерету тощо, яким щось загороджують або перегороджують.
Кефаль вже почала вертатися з озера в море. Забродчики ловили її в єриках, заставляючи єрики очеретяними тинками (І. Нечуй-Левицький);
– Ось і наша хата, – показав провожатий ветхенький бліндажик, обставлений тинками, плетеними із лози (Григорій Тютюнник).
3. Па в українському танці.
Стоячи півколом у глибині сцени і тримаючись за руки, дівчата на сім тактів музики виконують дуже стримано рух “тинок” (з наук. літ.);
Розширився діапазон і в середніх та високих тинках, які в поєднанні з іншими рухами чи окремими їх деталями прикрашають український танець (з наук. літ.).
◇ (1) Під тинко́м – те саме, що Тиня́тися попідти́нню (по́під тина́ми) (див. тиня́тися).
Хома з Паньком живуть було панками. На старість – прожились: обидва з торбинками Співали Лазаря – і вмерли під тинком (Л. Боровиковський).
Словник української мови (СУМ-20)