тинок

ТИНО́К, нка́, ч.

1. Зменш.-пестл. до тин.

Знайду я плець [садибу] над озерком, Загороджу курінь лісковий! Поставлю вулики рядком, А повзбіч [біля] їх тинок лозовий (Я. Щоголів);

Од гурту одділився Грицько .. та ще декілька старших хлопців, перелізли, через тинок, пішли ставищем (С. Васильченко).

2. Щит, сплетений з лози, очерету тощо, яким щось загороджують або перегороджують.

Кефаль вже почала вертатися з озера в море. Забродчики ловили її в єриках, заставляючи єрики очеретяними тинками (І. Нечуй-Левицький);

– Ось і наша хата, – показав провожатий ветхенький бліндажик, обставлений тинками, плетеними із лози (Григорій Тютюнник).

3. Па в українському танці.

Стоячи півколом у глибині сцени і тримаючись за руки, дівчата на сім тактів музики виконують дуже стримано рух “тинок” (з наук. літ.);

Розширився діапазон і в середніх та високих тинках, які в поєднанні з іншими рухами чи окремими їх деталями прикрашають український танець (з наук. літ.).

◇ (1) Під тинко́м – те саме, що Тиня́тися попідти́нню (по́під тина́ми) (див. тиня́тися).

Хома з Паньком живуть було панками. На старість – прожились: обидва з торбинками Співали Лазаря – і вмерли під тинком (Л. Боровиковський).