титан
ТИТА́Н¹, а, ч.
1. У старогрецькій міфології – божество з числа велетнів, які повстали проти богів Олімпу.
[Неофіт-раб:] Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвіщав не словом, а вогнем (Леся Українка);
* У порівн. Хай буде кожний, як титан! Нам треба сили, сили, сили! (В. Сосюра).
2. перев. чого, перен. Людина, що відзначається надзвичайною, величезною силою розуму, таланту; винятково видатна, героїчна особа.
Справді, люди-титани довели, що вони несуть в розумі невичерпну потугу Природи (О. Бердник);
[Флорентієць]: Як тісно в пам'яті сторіч! Як рідко зводяться титани! Створити річ, створити річ, котра ніколи не розтане! (Л. Костенко);
Хвилину тому був я чародій, Титан, володар, бог тисячосилий! Віки гортав я, плакав і радів, Вмирав, народжувавсь і знов ставав я сивий (М. Вінграновський);
Іван Франко належить до тих титанів людського духу, котрі становлять цілу епоху в культурному житті народу (з газ.).
ТИТА́Н², у, ч.
Хімічний елемент, твердий метал сіро-сталевого кольору, який завдяки його високим механічним та антикорозійним властивостям використовується в авіа- та ракетобудуванні, суднобудуванні тощо.
На хімічній карті – періодичній системі – у 22-й клітині Д. І. Менделєєв розмістив елемент титан (з наук.-попул. літ.);
У сталі недавно з'явився суперник – титан. Це справжній скарб для кораблебудівників. Міцний, як сталь, але легший від неї, титан не боїться морської води. У нього дуже висока стійкість проти корозії (з наук.-попул. літ.).
ТИТА́Н³, а, ч.
Великий кип'ятильник особливої конструкції.
– Тоді поганяй до титана і неси окріп (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)