тихнути
ТИ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. тих, ла, ло і ти́хнув, нула, ло; недок.
1. Ставати тихішим, тихшим.
Я вже не той, що колись .. Гасне мій погляд, і тихне мій голос, А зморшки покрили чоло... (з народної пісні);
// Робитися тихим (у 6 знач.).
Буйний був хлопець Дмитро, а при ній якось тих, благий такий робився (Г. Хоткевич).
2. Переставати звучати; переставати видавати або утворювати звуки.
Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко);
Сосни шумлять під вітрами. Тихнуть у лагідну днину, Серце ж моє із вами Мову веде безупинну (М. Нагнибіда);
І де пролетить він [голуб] – там тихнуть гармати, І мати виходить синів зустрічати (Я. Шпорта);
// Слабшаючи, зникати.
Ми солдати справді, та зовсім беззбройні, Коли ворог – тиф. Пульсик, наче нитка, на руці, на скроні Обривався, тих (П. Воронько);
Тихли в йому [серці] болі, в душі розходилися туми, ясніло та розвиднялося (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)