тихнути

ТИ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. тих, ла, ло і ти́хнув, нула, ло; недок.

1. Ставати тихішим, тихшим.

Я вже не той, що колись .. Гасне мій погляд, і тихне мій голос, А зморшки покрили чоло... (з народної пісні);

// Робитися тихим (у 6 знач.).

Буйний був хлопець Дмитро, а при ній якось тих, благий такий робився (Г. Хоткевич).

2. Переставати звучати; переставати видавати або утворювати звуки.

Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко);

Сосни шумлять під вітрами. Тихнуть у лагідну днину, Серце ж моє із вами Мову веде безупинну (М. Нагнибіда);

І де пролетить він [голуб] – там тихнуть гармати, І мати виходить синів зустрічати (Я. Шпорта);

// Слабшаючи, зникати.

Ми солдати справді, та зовсім беззбройні, Коли ворог – тиф. Пульсик, наче нитка, на руці, на скроні Обривався, тих (П. Воронько);

Тихли в йому [серці] болі, в душі розходилися туми, ясніло та розвиднялося (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me