тихий

ТИ́ХИЙ, а, е.

1. Який звучить не сильно, не голосно.

Він [вітер] несе в собі весь гомін землі, од тихого бриніння мушки до гуркоту грому (М. Коцюбинський);

За вікном знизу чутно тихий свист (Леся Українка);

Чути тихий плач матері (О. Довженко);

// Який майже не утворює звуків, не робить шуму.

Пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито засіяв (Панас Мирний);

Вночі повалив сніг, тихий, густий (Григорій Тютюнник);

// Ледве чутний.

У траві потонуть тихі кроки (В. Сосюра);

Тепер, коли в хаті стало тихо, ми почули від забитих дверей ледве чутний брязкіт зброї, тихе тупання ніг (Олесь Досвітній).

2. Сповнений тиші, без голосних звуків.

Була холодна, тиха і темна ніч (І. Франко);

Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Григорій Тютюнник);

Заніміли, поникли, погасли ліси, І людські, і пташині мовчать голоси, І проходиш ти в тихих, морозних лісах: Таємниця сіяє й згасає в очах (М. Рильський);

Його голос далеко чути серед тихого степу (Ю. Яновський).

3. Без руху, непорушний.

Сонце сховалось за гори, в тихих вечірніх тінях закурились гуцульські хати (М. Коцюбинський);

Маруся слухала, прижмуривши очі. В тихім повітрі кожне слово було чути, як коло вуха (Г. Хоткевич);

// Безвітряний.

Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок);

Був прекрасний той день. Небо – тихе та чисте. Але щось відчувалось у на́строях врочисте (П. Тичина);

Погода була по-серпневому тиха й сонячна (З. Тулуб);

// Без течії, без хвиль (про воду, озеро, став і т. ін.); спокійний, без хвиль, штильовий (про море).

В тихій воді було видно синє глибоке небо (І. Нечуй-Левицький);

Цар Одіссей пригнав свої човни На сонні плеса тихого лиману (М. Зеров);

Чим довше десь я мандрував Країнами далекими, – Частіше в пам'яті зринав Вишневий сад І тихий став, Покрівлі хат з лелеками... (І. Нехода);

Поїдемо, певно, човном, коли море буде таке тихе, як нині (М. Коцюбинський);

// Захищений від дії зовнішніх сил (вітру, хвиль і т. ін.).

Отак живе собі село мало не споконвіку, притулившись десь попід горою край тихої затоки (О. Довженко);

Сюди, до причалів тихої гавані, потекло збіжжя з широких і родючих просторів української і російської чорноземлі (Ю. Смолич).

4. Такий, де немає шуму, метушні, руху.

Схилилася [Катря] на тин і подивилась у тихий та пустий двір (Марко Вовчок);

В тихих кімнатках, схожих на чернечі келії, було дуже душно (І. Нечуй-Левицький);

На тихій, порослій травою вулиці, проти відчинених воріт .. зупинилась візнича прольотка (О. Довженко);

Сьогодні Супрунові село здавалося страшним; тихе, забуте людьми, воно лежало, мов цвинтар (М. Стельмах);

Є таке тихе узбережжя, де дрімає собі під козирком черепиці одна рибальська хатина (О. Гончар);

// Віддалений від неспокійного, бурхливого життя.

Неначе вигнанець з чужини, Неначе в'язень з тяжких пут, Так я, о друже мій єдиний, .. Душею рвусь в твій тихий кут (І. Франко);

Гризельді здалося, що якась сила перенесла її в далекий тихий край (І. Нечуй-Левицький);

Як би і йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти на свій вербовий човен, прибитися ним до свого тихого дому, до братів і дружини (М. Стельмах).

5. Без напруженої діяльності, бурхливого перебігу, без тривог і струсів.

Твоє життя буде тихе та безжурне (І. Нечуй-Левицький);

З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (М. Коцюбинський);

Ледве дійшла я додому. Лягла і довго хворіла. Ну, потім тиха наша обстановка, тихе життя підняли мене на ноги (Г. Хоткевич);

// Спокійний, безтурботний (про сон, старість і т. ін.).

Тільки перед світом заплющив [Чіпка] очі й заснув тихим, одрадним сном (Панас Мирний);

– Пошли вам, боже, в моїй хаті тихую старість, як погожая вода в криниці (М. Коцюбинський);

// Без гомінких веселощів, розваг.

– Весілля буде тихе, не бучне (І. Нечуй-Левицький);

// Скромний, не пишний.

Похорони князя були тихі, не дуже бучні (Леся Українка).

6. Який звичайно не проявляє різко або бурхливо своїх почуттів; спокійний, лагідний.

Він був тихий та слухняний ще змалку, слухав матері й тепер (І. Нечуй-Левицький);

[Хотина:] Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і почитають. Кажуть, що тихий, і ввічливий, і розсудливий (М. Кропивницький);

Тиха, покірлива, всіх слухала [Маланка] і плакала по закутках (М. Коцюбинський);

// Для якого характерні врівноваженість, лагідність.

Крісп надіходить, Милий дідок, красномовства ласкавого, тихої вдачі (М. Зеров);

Мені теж хотілось хвалитися своєю бабою, але вона мала тиху вдачу і з вигляду була непомітна (П. Панч);

// Який виражав спокій, лагідність.

Чайченко став коло Катрі і взяв її у танець .. Маруся їм у слід дивилась своїм поглядом тихим (Марко Вовчок);

Вона глянула на мене своїми тихими очима і посміхнулась, але не весело (Я. Гримайло);

// Приязний, доброзичливий.

А душу треба розважать, Бо так їй хочеться, так просить Хоч слова тихого (Т. Шевченко);

Він чекав, що його вилають, проженуть, а тут тихе, ласкаве слово... (М. Коцюбинський);

– Хай ваша малеча, бавлячись після війни під цими зеленими деревами, спом'яне і нас незлим, тихим словом (О. Гончар);

Із обличчя не сходив тихий усміх (А. Головко);

Тихим рухом обняв [опришок] .. і впився губами в губи... (Г. Хоткевич).

7. Слабкий, незначний за силою вияву.

Удосвіта його дихання зробилося таке рівне й тихе, що Гаїнці здалося, мов уже він перестає дихати... (Б. Грінченко);

Проблиски світла спочатку такі бліді й тихі, чимдалі розросталися, потужніли (М. Коцюбинський);

// Спокійний, не буряний, не сильний.

Вітер тихий з України Понесе з росою – Мої думи аж до тебе... (Т. Шевченко);

Від тихого подиху вітру гупав стиглими яблуками сад (І. Цюпа);

// Не різкий, не надто яскравий.

На парк, на ліс, на всю землю лився тихий молочно-білий світ. День ні хмарний, ні сонячний, не золотий, а якийсь ніби срібний (І. Нечуй-Левицький);

Тихий вогник. Чорні силуети Чотирьох людей у темноті (М. Рильський);

В небі тихий місяць лине (В. Сосюра);

Він говорив про чудесне літо і про тихі зорі одної в світі батьківщини (Ю. Яновський);

Мла впала. Лише у вікно лився тихий світ сонного міста... (А. Головко);

// Який проявляється не бурхливо, стримано.

– Діду! Діду! здрастуйте, дідусю! – закричало радісно дитя. Дід зиркнув, .. по старому виду пробігла тиха одрада (Панас Мирний);

Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і – нема (Григорій Тютюнник).

8. Повільний, нешвидкий.

Він і пішов буцімто у город, тихою ступою, похиливши голову (Г. Квітка-Основ'яненко);

Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, – але якою тихою здається та їзда молоденькому мандрівникові! (Леся Українка);

Знизу з городу підходить Скиба. Помалу йде. Але, знати, не легко дається йому оцей спокій і тиха хода: напружений увесь (А. Головко);

// З повільною течією (про річку, струмок і т. ін.).

Ой, там, за Дунаєм, Та за тихим Дунаєм Молодець гуляє (з народної пісні);

Похилились верби в воду Тихої ріки (І. Франко);

Прут під самими Чернівцями тихий, в зелених берегах в'ється собі поміж гаями (Леся Українка);

Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом, що в теплій мураві Дзюркоче й пеститься (М. Рильський).

9. перен. Безмовний, сумний.

Неогороджена хатинка, і нема сіней, ані комори, нема садочка, ані города коло неї, тільки стара тиха груша з зломленою верховиною (Марко Вовчок);

Все кругом неї [тюрми] було тихе, мертве (Панас Мирний);

Я зняв шолома. Все чорніло, коли навколішки я став і тиху братика могилу, прощаючись, поцілував (В. Сосюра);

Просив [Гарасько] Тимка залишитися, щоб підслідити, що воно буде далі під тихими вербами (Григорій Тютюнник).

Ти́ха (ме́ртва) годи́на див. годи́на¹;

Ти́ха оби́тель див. оби́тель;

Ти́хі сльо́зи див. сльоза́.

◇ Помина́ти / пом'яну́ти до́брим (незли́м, ти́хим і т. ін.) сло́вом див. помина́ти¹;

(1) Ти́хою бри́твою (д) див. са́па.