тихий
ТИ́ХИЙ, а, е.
1. Який звучить не сильно, не голосно.
Він [вітер] несе в собі весь гомін землі, од тихого бриніння мушки до гуркоту грому (Коцюб., І, 1955, 388);
За вікном знизу чутно тихий свист (Л. Укр., II, 1951, 178);
Чути тихий плач матері (Довж., І, 1958, 223);
// Який майже не утворює звуків, не робить шуму.
Пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито засіяв (Мирний, І, 1954, 355);
Вночі повалив сніг, тихий, густий (Тют., Вир, 1964, 460);
// Ледве чутний.
У траві потонуть тихі кроки (Сос., І, 1957, 368);
Тепер, коли в хаті стало тихо, ми почули від забитих дверей ледве чутний брязкіт зброї, тихе тупання ніг (Досв., Вибр., 1959, 73).
2. Сповнений тиші, без голосних звуків.
Була холодна, тиха і темна ніч (Фр., VI, 1951, 425);
Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Тют., Вир, 1964, 390);
Заніміли, поникли, погасли ліси, І людські, і пташині мовчать голоси, І проходиш ти в тихих, морозних лісах: Таємниця сіяє й згасає в очах (Рильський, І, 1960, 177);
Його голос далеко чути серед тихого степу (Ю. Янов., І, 1954, 73).
Ти́ха годи́на — година післяобіднього відпочинку, сну (у дитячих садках, лікарнях, санаторіях і т. ін.).
Після обіду в будинку відпочинку наступає тиха година (Мокр., Сто.., 1961, 30).
3. Без руху, непорушний.
Сонце сховалось за гори, в тихих вечірніх тінях закурились гуцульські хати (Коцюб., II, 1955, 344);
Маруся слухала, прижмуривши очі. В тихім повітрі кожне слово було чути, як коло вуха (Хотк., II, 1966, 131);
// Безвітряний.
Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Вовчок, І, 1955, 48);
Був прекрасний той день. Небо — тихе та чисте. Але щось відчувалось у на́строях врочисте (Тич., II, 1957, 13);
Погода була по-серпневому тиха й сонячна (Тулуб, В степу.., 1964, 278);
// Без течії, без хвиль (про воду, озеро, став і т. ін.); спокійний, без хвиль, штильовий (про море).
В тихій воді було видно синє глибоке небо (Н.-Лев., II, 1956, 52);
Цар Одіссей пригнав свої човни На сонні плеса тихого лиману (Зеров, Вибр., 1966, 25);
Чим довше десь я мандрував Країнами далекими, — Частіше в пам’яті зринав Вишневий сад І тихий став, Покрівлі хат з лелеками… (Нех., Чудесний сад, 1962, 85);
Поїдемо, певно, човном, коли море буде таке тихе, як нині (Коцюб.,ІІІ, 1956, 140);
// Захищений від дії зовнішніх сил (вітру, хвиль і т. ін.).
Отак живе собі село мало не споконвіку, притулившись десь попід горою край тихої затоки (Довж., І, 1958, 70);
Сюди, до причалів тихої гавані, потекло збіжжя з широких і родючих просторів української і російської чорноземлі (Смолич, V, 1959, 7).
◊ У ти́хому боло́ті чорти́ во́дяться (пло́дяться); Ти́ха вода́ гре́блі (береги́) рве — про спокійну на вигляд людину, здатну на вчинки (звичайно негативні), яких від неї важко сподіватися.
Гайсина Горобець уже більше не цікавив. Залишилися регент і Рогач. Перший на вигляд був тихенький, боязливий. Але саме в тихому болоті чорти водяться (Панч, На калин. мості, 1965, 150);
[Василина:] Вона у нас сумирна. [Савка:] Кажуть — тиха вода греблі рве (Вас., III, 1960, 62);
Славко присягався, що він навіть не знає в селі ніякої дівчини. Але вона йому не вірила, бо знає, що тиха вода береги рве (Март., Тв., 1954, 258).
4. Такий, де немає шуму, метушні, руху.
Схилилася [Катря] на тин і подивилась у тихий та пустий двір (Вовчок, І, 1955, 216);
В тихих кімнатках, схожих на чернечі келії, було дуже душно (Н.-Лев., VII, 1966, 188);
На тихій, порослій травою вулиці, проти відчинених воріт.. зупинилась візнича прольотка (Довж., І, 1958, 398);
Сьогодні Супрунові село здавалося страшним; тихе, забуте людьми, воно лежало, мов цвинтар (Стельмах, II, 1962, 113);
Є таке тихе узбережжя, де дрімає собі під козирком черепиці одна рибальська хатина (Гончар, Тронка, 1963, 229);
// Віддалений від неспокійного, бурхливого життя.
Неначе вигнанець з чужини, Неначе в’язень з тяжких пут, Так я, о друже мій єдиний,.. Душею рвусь в твій тихий кут (Фр., XIII, 1954, 303);
Гризельді здалося, що якась сила перенесла її в далекий тихий край (Н.-Лев., VII, 1966, 42);
Як би і йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти на свій вербовий човен, прибитися ним до свого тихого дому, до братів і дружини (Стельмах, II, 1962, 55).
5. Без напруженої діяльності, бурхливого перебігу, без тривог і струсів.
Твоє життя буде тихе та безжурне (Н.-Лев., III, 1956, 349);
З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (Коцюб., III, 1956, 128);
Ледве дійшла я додому. Лягла і довго хворіла. Ну, потім тиха наша обстановка, тихе життя підняли мене на ноги (Хотк., І, 1966, 68);
// Спокійний, безтурботний (про сон, старість і т. ін.).
Тільки перед світом заплющив [Чіпка] очі й заснув тихим, одрадним сном (Мирний, І, 1949, 335);
— Пошли вам, боже, в моїй хаті тихую старість, як погожая вода в криниці (Коцюб., І, 1955, 44);
// Без бурхливих веселощів, розваг.
— Весілля буде тихе, не бучне (Н.-Лев., VI, 1966, 84);
// Скромний, не пишний.
Похорони князя були тихі, не дуже бучні (Л. Укр., III, 1952, 514).
6. Який звичайно не проявляє різко або бурхливо своїх почуттів; спокійний, лагідний.
Він був тихий та слухняний ще змалку, слухав матері й тепер (Н.-Лев., VI, 1966, 311);
[Хотина:] Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і почитають. Кажуть, що тихий, і ввічливий, і розсудливий (Кроп., II, 1958, 67);
Тиха, покірлива, всіх слухала [Маланка] і плакала по закутках (Коцюб., II, 1955, 13);
// Для якого характерні врівноваженість, лагідність.
Крісп надіходить, Милий дідок, красномовства ласкавого, тихої вдачі (Зеров, Вибр., 1966, 357);
Мені теж хотілось хвалитися своєю бабою, але вона мала тиху вдачу і з вигляду була непомітна (Панч, На калин. мості, 1965, 6);
// Який виражав спокій, лагідність.
Чайченко став коло Катрі і взяв її у танець.. Маруся їм у слід дивилась своїм поглядом тихим (Вовчок, І, 1955, 190);
Вона глянула на мене своїми тихими очима і посміхнулась, але не весело (Грим., Подробиці.., 1956, 8);
// Приязний, доброзичливий.
А душу треба розважать, Бо так їй хочеться, так просить Хоч слова тихого (Шевч., II, 1953, 154);
Він чекав, що його вилають, проженуть, а тут тихе, ласкаве слово… (Коцюб., І, 1955, 447);
— Хай ваша малеча, бавлячись після війни під цими зеленими деревами, спом’яне і нас незлим, тихим словом (Гончар, III, 1959, 245);
Із обличчя не сходив тихий усміх (Головко, І, 1957, 340);
Тихим рухом обняв [опришок].. і впився губами в губи… (Хотк., II, 4966, 122).
7. Слабкий, незначний за силою вияву.
Удосвіта його дихання зробилося таке рівне й тихе, що Гаїнці здалося, мов уже він перестає дихати… (Гр., II, 1963, 482);
Проблиски світла спочатку такі бліді й тихі, чимдалі розросталися, потужніли (Коцюб., І, 1955, 315);
// Спокійний, не буряний, не сильний.
Вітер тихий з України Понесе з росою — Мої думи аж до тебе… (Шевч., І, 1963, 328);
Від тихого подиху вітру гупав стиглими яблуками сад (Цюпа, На крилах.., 1961, 119);
// Не різкий, не надто яскравий.
На парк, на ліс, на всю землю лився тихий молочно-білий світ. День ні хмарний, ні сонячний, не золотий, а якийсь ніби срібний (Н.-Лев., VII, 1966, 285);
Тихий вогник. Чорні силуети Чотирьох людей у темноті (Рильський, III, 1961, 44);
В небі тихий місяць лине (Сос., II, 1958, 64);
Він говорив про чудесне літо і про тихі зорі одної в світі батьківщини (Ю. Янов., II, 1958, 205);
Мла впала. Лише у вікно лився тихий світ сонного міста… (Головко, І, 1957, 168);
// Який проявляється не бурхливо, стримано.
— Діду! Діду! здрастуйте, дідусю! — закричало радісно дитя. Дід зиркнув,.. по старому виду пробігла тиха одрада (Мирний, 1,1954, 286);
Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і — нема (Тют., Вир, 1964, 337).
Ти́хі сльо́зи див. сльоза́.
◊ Ти́хою са́пою див. са́па.
8. Повільний, нешвидкий.
Він і пішов буцімто у город, тихою ступою, похиливши голову (Кв.-Осн., II, 1956, 42);
Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, — але якою тихою здається та їзда молоденькому мандрівникові! (Л. Укр., III, 1952, 473);
Знизу з городу підходить Скиба. Помалу йде. Але, знати, не легко дається йому оцей спокій і тиха хода: напружений увесь (Головко, І, 1957, 350);
// З повільною течією (про річку, струмок і т. ін.).
Ой, там, за Дунаєм, Та за тихим Дунаєм Молодець гуляє (Укр.. лір. пісні, 1958, 135);
Похилились верби в воду Тихої ріки (Фр., XIII, 1954, 179);
Прут під самими Чернівцями тихий, в зелених берегах в’ється собі поміж гаями (Л. Укр., V, 1956, 338);
Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом, що в теплій мураві Дзюркоче й пеститься (Рильський, І, 1960, 266).
9. перен. Безмовний, сумний.
Неогороджена хатинка, і нема сіней, ані комори, нема садочка, ані города коло неї, тільки стара тиха груша з зломленою верховиною (Вовчок, І, 1955, 288);
Все кругом неї [тюрми] було тихе, мертве (Мирний, І, 1954, 319);
Я зняв шолома. Все чорніло, коли навколішки я став і тиху братика могилу, прощаючись, поцілував (Сос., II, 1958, 428);
Просив [Гарасько] Тимка залишитися, щоб підслідити, що воно буде далі під тихими вербами (Тют., Вир, 1964, 41).
Значення в інших словниках
- тихий — (який звучить слабо) неголосний, негучний, слабкий, приглушений, (майже нечутний) глухий, (в якому нема метушні, шуму) спокійний, затишний, сонний, (про день, вечір) погідний. Словник синонімів Полюги
- Тихий — Ти́хий прізвище Орфографічний словник української мови
- тихий — Неголосний, негучний, ледве чутний; (степ) безгомінний, безмовний, безшелесний; (плач) глухий; (- повітря) непорушний, безвітрий; (- річку) тиховодий, тихоплинний; (- море) спокійний, без хвиль, штильовий; (- гавань) сонний, затишний... Словник синонімів Караванського
- тихий — див. безвітряний; покірний; скромний; слабодухий Словник синонімів Вусика
- тихий — ТИ́ХИЙ, а, е. 1. Який звучить не сильно, не голосно. Він [вітер] несе в собі весь гомін землі, од тихого бриніння мушки до гуркоту грому (М. Коцюбинський); За вікном знизу чутно тихий свист (Леся Українка); Чути тихий плач матері (О. Словник української мови у 20 томах
- тихий — -а, -е. 1》 Який звучить не сильно, не голосно. || Який майже не утворює звуків, не робить шуму. || Ледве чутний. 2》 Сповнений тиші, без голосних звуків. Тиха година — година післяобіднього відпочинку, сну (у дитячих садках, лікарнях, санаторіях і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- тихий — на я́сні́ зо́рі, на ти́хі во́ди, фольк. В Україну; додому, в рідні краї. Не сьогодні завтра прибуде Селім, і ми помандруємо на тихі води, на ясні зорі, у край веселий та мир хрещений. Я теж уже так скучив за Україною, що далі терпіти не можу (В. Фразеологічний словник української мови
- тихий — БЕЗВІ́ТРЯНИЙ (про погоду, пору дня або року і т. ін. — без вітру), БЕЗВІ́ТРИЙ рідше; ШТИЛЬОВИ́Й (перев. про погоду на морі). Побризкані росою, трави стояли тихі, принишклі... Словник синонімів української мови
- тихий — Ти́хий, -ха, -хе; ти́хі, -хих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)