тихесенько

ТИХЕ́СЕНЬКО.

1. Присл. до тихе́сенький.

Вітер в гаї не гуляє – Вночі спочиває; Прокинеться – тихесенько В осоки, питає: “Хто се, хто се по сім боці Чеше косу?..” (Т. Шевченко);

Тихесенько вони [квіти] гойдалися на вітрі, Радіючи весні (Л. Глібов);

Одного ранку встала Горпина вдосвіта. Дитина ще спала. Молодиця почала тихесенько біля печі поратися (Б. Грінченко);

Він, постогнуючи, згріб рукою за ліву сторону грудей, тихесенько стис її. І біль ніби злякався його і теж затих (Григорій Тютюнник);

// у знач. присудк. сл.

На лотоках водиця цідиться і мов хто нищечком казку каже, що так і дрімається, а то усюди тихесенько... (Г. Квітка-Основ'яненко).

2. Потай, непомітно, криючись.

Тихесенько, щоб ніхто не бачив, дала [Зубиха] .. дружці якусь кісточку та якийсь-то реп'яшок і навчила її, що і коли з ними робити (Г. Квітка-Основ'яненко);

Емене́ тихесенько, навшпиньках почала закрадатися до одинокої, як і вона, ропухи (М. Коцюбинський).