тиш
ТИШ, і, ж., поет.
Те саме, що ти́ша.
На бриючім бувало пролетиш, – прочешеш раз, прочешеш знов удруге, сипнеш свинцю: стає і гладь і тиш... (І. Гончаренко);
Умирає зажурене літо. Так прозоро... покора і тиш... (В. Сосюра);
Про що ті спогади?.. Про друзів лагідну розмову, про тиш дніпровську вечорову (А. Малишко);
Степів ранкова тиш, і міста пізній гомін .. Все будить у душі непереможний спомин (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)