тля
ТЛЯ, і, ж.
1. Дрібна паразитична комаха, яка живиться соком рослин.
За хвилину Тихович дивився на ворога, а той ворог, дрібненький, ще менший за рослинну тлю, спокійно сидів жовтими купками на корінцях винограду (М. Коцюбинський);
// збірн., розм. Про різних комах-шкідників.
Дарма, що вітер чубик па́тла, – Тук-тук! Тук-тук! – Шукає [дятел] тлю... (І. Нехода);
* Образно. Надії відцвітали, мов сади, тільки з тією різницею, що сади на́рік знову закрасуються цвітом, а надії все більше заїдає тля нестатків, родинного дріб'язку і буденщини (М. Стельмах);
* У порівн. Повсюди чад, а ворог лютий Пекельні бенкети справля, Гнітить скрізь сили неокуті І точить мозок, наче тля! (М. Старицький).
2. перен., розм. Про когось незначного, нікчемного.
Я [Еней] у розкошах ненастанних Провадив дні, як дивний сон. І як дозволили богове Блаженство нам, наземній тлі, – В ті дні жаги, в ті дні любові, Я був щасливим на землі (М. Зеров).
3. книжн. Те саме, що тлінь 1.
– Чи відчував ти на своїм чолі Той дотик мозолястої долоні, Що живить душу й береже від тлі? (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)