тлінь
ТЛІНЬ, і, ж., книжн.
1. Те саме, що тлі́ння 1.
На те й уваги їм [юнакам] нема. Що їм дорогу перейма Нещадно смерті грізна тінь І жде в землі холодна тлінь... (Я. Щоголів).
2. Те, що тліє, розкладається або зотліло; прах.
Віє тлінню повішених і загиблих від голоду, від злочинної [фашистів] кулі (О. Довженко);
Падав осінній дощ, у воздусі чути було згар і тлінь. Пізня осінь. (Б. Лепкий).
3. рідко. Те, що догоряє.
Проїдь, мій коню, спроквола Повз чорне згарище села. Таким десь є й моє село, Що тлінню й попелом лягло (М. Бажан).
4. перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності.
Знаю я друзів своїх, що не мали хвальби, а чи зради. Бо хвальба – то є тлінь, а від зради немає поради (А. Малишко);
Я вже дід і скоро вмру. Ні сердитись, ні лютитися не стану; Одно скажу: багатство – тлінь та порох (А. Кримський).
Словник української мови (СУМ-20)