торгувати
ТОРГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. без прям. дод. Провадити торгівлю, мати торгові відносини з ким-небудь; професіонально займатися торгівлею.
– Я родом з острова Пароса і вже давненько торгую в Росії (І. Нечуй-Левицький);
Пан Куценко років 25 –30 був волосним писарем, а жінка його торгувала бакалією (Б. Грінченко);
– Не вперше ми [купці] їздимо цим шляхом, як і батьки наші, діди й прадіди, з добром усяким – торгувати, з мечем – захищати межі (С. Скляренко);
// Відпускати товар покупцям.
Кав'ярня торгувала сьогодні добре (М. Коцюбинський);
З великою натугою Юля закінчила десять класів і на запитання батьків, чи хоче вчитися, відповіла, що жадає на вокзалі торгувати сельтерською водою (Григорій Тютюнник);
// Бути відчиненим для торгівлі.
Торгують магазини, кіоски, чайні... (Остап Вишня).
2. без прям. дод., перен. Давати кого-, що-небудь у чиєсь розпорядження за гроші; діставати з чогось матеріальну вигоду.
По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом Торгуєте? (Т. Шевченко);
Знаючи красі своїй ціну, вона торгувала нею (Панас Мирний).
3. що, заст. Збираючись купити що-небудь, добиватися зниження ціни; виторговувати.
Оттак наварнякала наша Маруся, що трохи й сам Василь їй у вічі не насміявсь; ще то добре, що не чула сього Олена, торгуючи у перекупки шпильки (Г. Квітка-Основ'яненко);
Певно баба має гроші, та лише таїться з тим, бо все вешталась по ярмарку та торгувала підсвинка... (М. Коцюбинський).
◇ (1) Ли́хом торгува́ти – наживатися на чужому горі, нещасті.
Коли хочеш, сину, знать, Де лучче лихом торговать, Іди ти в Січ (Т. Шевченко);
(2) Торгува́ти ви́трішками – грайливо, весело поглядати, задивлятися на кого-небудь, кокетувати з кимось.
Не мальовані вони красуні, не модниці, не вертихвістки, зубів не продають, витрішками не торгують (Ю. Шовкопляс);
(3) Торгува́ти зуба́ми – сміятися, глузувати з кого-, чого-небудь.
– А ти чого зубами торгуєш? Тут про діло балакають! (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)