торохнути
ТОРО́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. кого, що і без прям. дод. Однокр. до торо́хкати, торо́хати.
Торохнув постріл, і темна хвиля небуття поглинула Христю (Я. Гримайло);
Найцікавіший спосіб полювати дрохву – це підкрастись до табуна на постріл і торохнуть (Остап Вишня);
// Із силою вдарити чимось кого-небудь, влучити в когось – щось.
Зажмурив повіки Змій, а Іван як торохне його палицею, мало з ніг не збив (А. Шиян).
2. без прям. дод. Голосно відповісти, заспівати тощо (звичайно про гурт людей).
– Здоров, батьку! – торохнула йому [сотникові] громада (Г. Квітка-Основ'яненко);
Наш Омелько ненароком торохнув серед притихлих на світанні вулиць на ввесь свій дужий голос [пісню] (О. Ільченко).
3. кого. Пострілом, громом і т. ін. убити.
[Сотник:] Чи правду кажеш, пане хвилозофе [філософе]? [Хома:] Та щоб мене тут перед вами небесний грім торохнув..! (М. Кропивницький);
Зайчишки [зайчики] .. попадаються. І густенько... Лисичку іноді торохнеш... (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)