торохнути
ТОРО́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. перех. і неперех. Однокр. до торо́хкати, торо́хати.
Торохнув постріл, і темна хвиля небуття поглинула Христю (Грим., Незакінч. роман, 1962, 326);
Найцікавіший спосіб полювати дрохву — це підкрастись до табуна на постріл і торохнуть (Вишня, II, 1956, 225);
// Із силою вдарити чимось кого-небудь, влучити в когось — щось.
Зажмурив повіки Змій, а Іван як торохне його палицею, мало з ніг не збив (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 68).
2. неперех. Голосно відповісти, заспівати тощо (звичайно про гурт людей).
— Здоров, батьку! — торохнула йому [сотникові] громада (Кв.-Осн., II, 1956, 162);
Наш Омелько ненароком торохнув серед притихлих на світанні вулиць на ввесь свій дужий голос [пісню] (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 583).
3. перех. Пострілом, громом і т. ін. убити.
[Сотник:] Чи правду кажеш, пане хвилозофе [філософе]? [Хома:] Та щоб мене тут перед вами небесний грім торохнув..! (Кроп., V, 1959, 230);
Зайчишки [зайчики].. попадаються. І густенько… Лисичку іноді торохнеш… (Вишня, II, 1956, 147).
Словник української мови (СУМ-11)