трагізм
ТРАГІ́ЗМ, у, ч.
1. Трагічний елемент у драматичному, музичному творі, а також у виконанні такого твору.
Завдання театру – виховати свого глядача так, щоб він розумів .. всі ті моменти, коли комізм уже стикається з трагізмом (з мемуарної літ.);
– Ні, Грицька ти не вдереш... То дуже трудна роль... Там трагізму з драматизмом багато... Тобі більше Потап підходить... (Остап Вишня);
// Трагічний елемент у таланті актора.
2. кого, чого, в чому. Трагічний, надто важкий стан кого-, чого-небудь; жахливість, безвихідність.
Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного (М. Коцюбинський);
Стефаник малює сільський пролетаріат або стан, близький до повної пролетарізації, що найбільше, як видно, займав молодого письмовця трагізмом свого становища (Леся Українка);
У своїх творах Сковорода відбив увесь трагізм життя тодішньої України, увесь трагізм покріпаченого люду (П. Тичина);
В пожарищах, у смертях людських, у трагізмі нерівної боротьби поставала перед ними країна з Клавиних розповідей (О. Гончар);
У долях Шевченка, Руданського, Свидницького, Федьковича, Манжури, Лесі Українки, Тесленка було багато гіркоти й справжнього трагізму (з наук. літ.);
// Похмура безнадійність, приреченість.
Безвихідний трагізм – головний настрій, що панує в циклі віршів [П. Тичини] “Скорбна мати” (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)