тритон
ТРИТО́Н¹, а, ч.
1. У давньогрецькій міфології – син бога морів Посейдона – морське божество з людським тулубом і риб'ячим хвостом.
Оркестрові та диригенту пощастило талановито передати пасторальні образи, нестримний танець тритонів та наяд (з газ.).
2. Хвостата земноводна тварина родини саламандрових, схожа на ящірку; живе у воді, а зимує на суші.
Яринка вдивлялася в темну воду. З-під широкого листя виплив жук-водолюб, майнув червонястими цятками тритон (О. Донченко);
// Скульптурне зображення такої тварини.
Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох, наче виплакав сльози над чужим горем. Сухі роти тритонів умирали од спраги (М. Коцюбинський).
ТРИТО́Н², у, ч., муз.
Інтервал із трьох цілих тонів, тобто збільшена кварта або зменшена квінта.
ТРИТО́Н³, у, ч., фіз.
Ядро атома радіоактивного ізотопу водню – тритію.
Словник української мови (СУМ-20)