тричі
ТРИ́ЧІ, присл.
1. Три рази.
Тричі крига замерзала, Тричі розтавала; Тричі наймичку у Київ Катря провожала [проводжала] Так, як матір (Т. Шевченко);
Дехто каже, що кір раз буває. А воно виходить брехня. Я й сам пам'ятаю, що недугував ним аж тричі (Панас Мирний);
До Сергія Кочубея приходили старі друзі і товариші, тричі цілувались за звичаєм, і починалася довга розмова (М. Зарудний).
2. Узявши три рази (про множення).
Тричі по три буде дев'ять.
3. розм. У три рази; утричі.
Розумію й признаю я і те, що моя власна робота була б мені тричі тяжча тепер, якби прийшлось працювати на непочатому перелозі, на неораній ниві (Леся Українка);
// тільки в сполуч. із звичайним ступенем прикм. Указує на дуже високий ступінь ознаки; надто, дуже.
Індивід, навіть тричі геніальний не здатен пізнати й відтворити усього (з наук. літ.);
На одному ярмарку на Петра я стрів макухинського попа; за попом і попадя йшла, за попадею попівни, аж шість, усі тричі рябенькі (Марко Вовчок);
От чоловік він чудний .. Тричі чудний! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)