тручати
ТРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ТРУ́ТИТИ, тру́чу, тру́тиш, док., кого, що, діал.
Штовхати; спихати.
Вітер і не дунув, лише перелітаючі птахи тручали з дерев білі пушисті хусточки (Н. Кобринська);
Я легенько тручаю її [матір] в бік і рішуче йду туди, звідки чути гелгання захмелілих гостей (В. Речмедін);
Анна, до крайності роздразнена і зворушена, трутила її майже з мужеською [чоловічою] силою в груди (О. Кобилянська);
Злісний трутив її так, що вона упала (Марко Черемшина);
Ой мала я миленького на трошки, на трошки, Післала-м го [його] води, брати, трутив дідько з дошки (з народної пісні).
Словник української мови (СУМ-20)