труїтися
ТРУЇ́ТИСЯ, трую́ся, тру́їшся, недок.
1. Приймаючи отруту, позбавляти себе життя.
– Ну, а з чого ж ти, дочко, живеш? – Ходжу де підлоги мити, шмаття перу. Не знаю, що далі буде, та думаю так, ще ні труїтися не буду – дітей не посиротю [посирочу], та й на Катеринівську нехай не виглядають (А. Головко);
// Зазнавати шкідливої дії отрути, отруйної речовини тощо.
Він не палив. У нього труїться організм від тютюну, як пояснив він (Олесь Досвітній);
Довгождана пилюка квітневих доріг! Уперше в цьому році закурилася ти над військами. Не та, що роз'їдала нам очі в 41-му, не та, якою ми труїлись тоді в українських спраглих степах! (О. Гончар);
// перен. Зазнавати дії, впливу чогось грубого, руйнівного.
Чи, то осінні настрої в природі, чи одноманітність будівнича, – немов труїлися почуття і хворобливим ниттям оповивалось серце (Іван Ле).
2. Пас. до труї́ти.
Словник української мови (СУМ-20)