тріщання
ТРІЩА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. тріща́ти 1, 2 і звуки, утворювані цією дією.
Знадвору чутно крики й тріщання. Двері падають (В. Самійленко);
Слабе тріщання розпечених клепок було єдине, що порушувало тишу (М. Трублаїні);
Треба очищати її [мову] від архаїзмів, провінціалізмів і того хвацького словесного “новаторства”, яке під маркою побутових словечок засмічує нашу мову зовсім так, як шуми і тріщання засмічують звучання радіопередачі (О. Довженко);
Підростуть У лузі коники, і чуть далеко Сухе тріщання їхнє... (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)