туалет
ТУАЛЕ́Т, у, ч.
1. Одяг, убрання (перев. жіноче).
Стежкою раз у раз проходили пани, а найбільш пані в туалетах легких поранніх, досить штучних (Леся Українка);
– Я прийду. Ви йдіть уперед, я доповню свій туалет й надійду за вами (О. Кобилянська);
Ніна Дмитрівна весь туалет мужа знаходила бездоганним (О. Десняк);
Входить Ніна, помолоділа, прекрасна, в ошатному вечірньому туалеті (І. Кочерга).
2. тільки одн. Наведення порядку в зовнішньому вигляді (вмивання, зачісування, одягання і т. ін.).
Юліан, молодий, вродливий панич, власне кінчить [кінчає] туалет перед дзеркалом, розчісує щіткою на голові рідке волосся і розкішні баки, підкручує вуси (І. Франко);
Завжди пильна до свого туалету, вона й тепер була розчесана, начисто вимита (Григорій Тютюнник);
Став дуже пахнути одеколон: Тайах посвіжила себе після води. Потім тиша. Жінка робила туалет (Ю. Яновський).
3. Столик з дзеркалом, біля якого одягаються, зачісуються і т. ін.
Вузьке дівоче ліжко, стіл, шафа і маленький туалет складали все умеблювання (В. Собко).
4. Убиральня (звичайно в громадських місцях).
Мене викликали по тривозі. Сталося неймовірне: шпигун виламав в туалеті ґрати і втік (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)