турецький
ТУРЕ́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до ту́рки і Туреччина.
– І ви, молдавани, Тепер ви не пани; Ваші господарі – Наймити татарам, Турецьким султанам .. Братайтеся з нами, З нами, козаками; Згадайте Богдана, Старого гетьмана (Т. Шевченко);
Турок оступився, побачивши, як палають очі в молодого козака, що так вправно і лагідно розмовляв турецькою мовою з кримчаками (Іван Ле);
Сорок запорозьких чайок випливали в Чорне море до турецьких берегів (О. Довженко);
// Власт. туркам; такий, як у турків.
Ганить Хапко турецьку люльку, а проте кортить його: а нехай би з такої потягнути разок (Марко Вовчок);
– Ходім до турецької кав'ярні, там нас почастують чудовою турецькою кавою (З. Тулуб).
2. Уживається як складова частина ботанічних назв, термінів.
Навдивовижу всім турецький огірок (Л. Глібов);
– Ось тобі, Данилку, і степовий турецький сльоз, – сказав прадід і нахилився до квітки (Ю. Яновський);
От аби ще на мені галіфе було, то пишався б я, мов турецький біб у горосі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)