туша
ТУ́ША, і, ж.
1. Оббіловане і випатране тіло забитої тварини.
На гіллях висіли обідрані волові й баранячі туші (О. Стороженко);
Сміливо розрізав [князь] шкуру на вбитій тварині, вправними рухами став свіжувати тушу (П. Загребельний);
Колій приготувався членувати тушу (А. Іщук);
// Мертве тіло якої-небудь великої тварини.
Ще постріл, і хвилі піднесли тушу мертвого звіра (М. Трублаїні);
По снігах густо чорніли трупи німецьких солдат .. та кінські туші із задертими догори підковами (Григорій Тютюнник).
2. розм. Про велике, гладке тіло людини.
– Кинув би усяку суєту мирськую та й пішов до вас на Запорожжє [Запоріжжя]! – Гм! – каже Кирило Тур, озирнувши його тушу. – Не багато таких потовпилось би в курені! (П. Куліш);
Величезна туша куратора Траскіна ледве вміщалась у кріслі (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)