тік
ТІК, то́ку, ч.
1. Розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна.
Чіпка на току, коло хліба порається: молотить та віє та околот в'яже... (Панас Мирний);
Ціпи влад токотіли по току: так-так-така!.. так-так-така! (Б. Грінченко);
Перейшовши через ясний двір і вступивши на тік у темну клуню, Дарка одразу не могла розгледіти, де сидів батько (Леся Українка);
Маленький двір під тік постругано, біля повітчини старенької – стіжок початий (А. Головко);
Серед поля виднілась довга будова, крита важкою шапкою соломи. Низ її просвічувався. То критий тік (Ю. Збанацький).
2. Скирти, стіжки, ожереди і т. ін., що стоять на такому місці.
Козаки підпалили Єреміїн тік. Безліч довгих ожередів та стіжків нового, тільки що звезеного хліба запалали разом (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)