тіара
ТІА́РА, и, ж.
1. Головний убір стародавніх східних царів, жерців, який був символом вищої влади, високого становища.
Бачив він [Михайлик] уві сні Кіра, персів у високих тіарах, крилатих биків... (З. Тулуб);
Скіфські царі прагнуть оточити себе не тільки предметами розкоші, а й особливими атрибутами, які підкреслюють їх високе становище і знатність роду (скіпетри, тіари) (з наук. літ.).
2. Триярусний головний убір римського папи.
Серед римських пап були морські пірати, розпусники і злочинці, про яких цивілізована людина не може інакше говорити, як про легалізованих розбійників у тіарах (Ю. Мельничук);
Ось цей діамант був на тіарі римського папи (П. Загребельний);
// перен. Символ папської влади.
Кардинали, Як гадюки, в'ються Круг тіари (Т. Шевченко);
Гризли сумніви його святість: невже не судилося йому, монархові католицької церкви, під своєю тіарою зібрати всі землі? (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)