тісто
ТІ́СТО, а, с.
1. В'язка маса різної густоти з борошна, замішаного на воді, молоці і т. ін. часто з додаванням дріжджів.
Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті (Номис);
Грицько своїми отаманськими руками замісив тісто на галушки (Ганна Барвінок);
Хляпала діжа, Параска місила круте тісто (К. Гордієнко);
Мама невдоволено супить брови. Видно, тісто не сходить так, як їй хочеться (Ю. Збанацький);
* У порівн. Сусана від невдоволення скисла й осіла, як тісто в діжі (М. Коцюбинський);
* Образно. * У порівн. – Шляхтичі зліплені не з святої землі, а з пшеничного тіста, хоч паляниці з них виробляй. Тільки те лихо, що добрий козак паляницею не наїсться (Леся Українка);
// Зварена, спечена така маса у варениках, пиріжках і т. ін.
Ой ти знав, на що брав міщаночку з міста, Я не їла і не буду гречаного тіста (П. Чубинський);
Кайдашиха полизала вареники, виїла полуниці, а тісто покинула в полумиску (І. Нечуй-Левицький);
Бісквітні тістечка мають пишне, ніжне тісто (з наук.-попул. літ.).
2. Будь-яка густа маса, що утворюється внаслідок змішування якої-небудь сипкої речовини з рідиною.
Любаша видала цементне тісто у залізну діжу. Яків учепив ту діжу до гака (І. Волошин);
Щоб збільшити міцність глиняного тіста, до нього почали додавати солому та інші волокнисті речовини, а також пісок (з наук.-попул. літ.).
◇ (1) З і́ншого ті́ста – не схожий на когось, не однаковий з ким-небудь.
[Йосип:] Пани б то недоторканні?.. [Дмитро (регоче):] А звісно, вони з іншого тіста!.. (М. Кропивницький);
– Слухай, Мартохо, мені й справді подеколи здається, що жінки зовсім з іншого тіста, ніж чоловіки (Є. Гуцало);
(2) З м'яко́го ті́ста – безвольний, непослідовний у своїх діях, поглядах, переконаннях.
Я вже знайома з сим паном, і правду ти кажеш, що він з м'якого тіста (Леся Українка);
(3) З одно́го ті́ста – однаковий з ким-, чим-небудь; подібний, схожий з кимось--чимось.
[Катерина:] Всі ви [хлопці] з одного тіста. Мабуть, помру і не побачу справжнього кохання (О. Корнійчук);
Усі світи, мабуть, з одного тіста (М. Рильський);
(4) Не з тако́го [того́] ті́ста [книш] – особливий, зовсім інший; відрізняється від когось поглядами, вдачею, становищем.
Знав я і таких, що в живії очі тобі бреше, як шовком шиє – хоч би моргнув, вражий син! Та Свирид Костомаха не того тіста книш (Марко Вовчок);
Та що це? Куди він [Павло] її [Оленку] штовхає? Тікати з Ковалівки? О, ції Заруби не з такого тіста (В. Кучер);
(5) Не з ті́ста [злі́плений (зро́блений)] – про людину з сильним характером.
Час крутий. Одначе й ми не з тіста (Микола Чернявський).
Словник української мови (СУМ-20)