у
У¹, невідм., с.
Двадцять четверта літера українського алфавіту на позначення голосного звука “у”.
У² (В), рідко УВ, УВІ́ див. в².
У³, У-У, виг.
1. Виражає різні почуття та душевні переживання: переляк, незадоволення, докір, погрозу, а також здивування, захоплення та ін.
А вже найпаче – як вздрять [дівчата] служивих!.. У! до цього торгу вони пішки (Г. Квітка-Основ'яненко);
У! Які ж округи скелі та шпилі! Дніпро проривається, розбиваючи кручі між них (Марко Вовчок);
У, благородна псина: тобі воля дорожча, ніж задоволена злість (М. Коцюбинський).
2. Звуконаслідування, що передає гудіння, завивання і т. ін. (звичайно вимовляється подовжено: у-у-у).
Буря стукнула снігом у вікно, заголосила жалібно, як по мерцеві: у-у-у!.. у-у-у!.. (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)