у
У¹, невідм., c. Двадцять третя літера українського алфавіту на позначення голосного звука «у».
У² (В), рідко УВ, УВІ див. в 2.
У³, У-У, виг.
1. Виражає різні почуття та душевні переживання: переляк, незадоволення, докір, погрозу, а також здивування, захоплення та ін.
А вже найпаче — як вздрять [дівчата] служивих!.. У! до цього торгу вони пішки (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 429);
У! Які ж округи скелі та шпилі! Дніпро проривається, розбиваючи кручі між них (Марко Вовчок, I, 1955, 321);
У, благородна псина: тобі воля дорожча, ніж задоволена злість (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 226).
2. Звуконаслідування, що передає гудіння, завивання і т. ін. (звичайно вимовляється подовжено: у-у-у).
Буря стукнула снігом у вікно, заголосила жалібно, як по мерцеві: у-у-у!.. у-у-у!.. (Олесь Донченко, III, 1956, 132).
Словник української мови (СУМ-11)