ублагати
УБЛАГА́ТИ (ВБЛАГА́ТИ), а́ю, а́єш, док., кого.
1. Благаючи, домогтися згоди виконати прохання, позитивного розв'язання чого-небудь.
Після свят вона [Загнибідиха] не тільки ублагала чоловіка набрати наймичці на одежу, а сама пішла й набрала разом на дві: буденну і празникову (Панас Мирний);
[Русалка Польова:] Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити! (Леся Українка);
Спершу він працював лопатником на поверхні, далі ублагав десятника і перейшов до забою кайлувати руду (О. Гуреїв);
Для Дарки картина була ясна: лісоруби їхали без квитків і оце тепер збиралися ублагати ревізора (Ірина Вільде).
2. рідко. Те саме, що умилости́вити.
[Микита:] Скажи ж, навчи мене, чим зможу тебе ублагати!.. (М. Кропивницький);
Закупив [Рустем] по дорозі мало не цілу крамницю, щоб ублагати Айше (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)