ублаготворяти
УБЛАГОТВОРЯ́ТИ (ВБЛАГОТВОРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УБЛАГОТВОРИ́ТИ (ВБЛАГОТВОРИ́ТИ), рю́, ри́ш, док., кого, заст., розм.
Повністю задовольняти чиїсь вимоги, примхи, бажання, робити цілком задоволеним кого-небудь, робити приємність комусь.
– Ну, й за одруби, звісно, стояли [селяни], за чорний переділ. Ну, взяти ж і те – усіх же не вблаготвориш (А. Головко);
Хіба Яремченко не має більше діла, як Григорівну ублаготворяти (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)