убожество
УБО́ЖЕСТВО (ВБО́ЖЕСТВО), а, с., заст.
1. Убозтво, убогість, бідність.
– А я ж прожила свій вік за панщини, в убожестві... (І. Нечуй-Левицький);
– Той же зоставсь ув убожестві, а йому фортуна на війні послужила, у старшину, у значне козацтво ускочив (П. Куліш);
Чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами (Панас Мирний);
То місячне сяйво одягає його [село] у святешний одяг, кудись ховає все убожество, лахміття, що муляє очі вдень (М. Стельмах);
Вбожество нашого знання нам сумнівом серце турбує: Як учинилося те, що споруда всесвітня постала, Як і коли їй настане кінець – і чи довго ще можуть Стіни всесвітні витримувать буйних стихій колотнечу? (М. Зеров).
2. розм. Про бідну людину.
– Боже мій! Я одразу догадалась!.. Запросив якесь убожество!.. (Марко Вовчок);
// зневажл. Про духовно обмежену, нікчемну людину.
Коли він [Іван] не приносив одповіді або приносив коротку і бліду, вона [Антоніна] робила йому сцену, називала його нездарою, міщанським убожеством (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)