увивати
УВИВА́ТИ (ВВИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УВИ́ТИ (ВВИ́ТИ), ув'ю́, ув'є́ш; мн. ув'ю́ть; УВИ́НУТИ (ВВИ́НУТИ), ну, неш, док., що, розм.
1. Те саме, що обвива́ти.
Кинулась, засяяла Маріка, в очах і надія, і жагуче благання; як легенький папірець до магніту, влипла до материних грудей, шию ручицями увила (С. Васильченко);
Волам роги, як те вільце, червоними та блакитними широченними стрічками ввили [козаки], вінки з дубового листа та з золотих гвоздиків на шиї волам повішали (П. Куліш).
2. Звивати, сплітати.
Ой увили віночок З зеленої рути; Ой кого я вірне [вірно] люблю, З тим мені не бути (з народної пісні);
* Образно. А ранок не забарився. Такий умитий та веселий, через гори перекочується, на туманах гойдається, смереки прибирає красно, віночки увиває з хмар (Ю. Яновський).
3. техн. Намотувати на котушку, барабан (нитки тощо).
Словник української мови (СУМ-20)