угасати
УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УГА́СНУТИ (ВГА́СНУТИ), ну, неш, док.
1. Переставати горіти, жевріти або світити, світитися; гаснути, згасати, потухати.
Лежить попіл на розпутті, А в попелі тліє Іскра огню великого. Тліє, не вгасає (Т. Шевченко);
У одному тілько здоровенному будинку, посеред міста, світло не вгасало і досі (Панас Мирний);
Тарас уже не озирався на заграву. Пожежа потроху вгасала (О. Ільченко);
На сході вгасали зорі, близився світанок (О. Десняк).
2. перен. Припинятися, закінчуватися.
Між сватами не вгасає суперечка (В. Кучер);
// Припиняти своє існування.
В селах Живан чув немало розмов про воду, чув нарікання, що висихають маленькі річки, вгасають джерела (В. Земляк);
// Ставати слабішим, зникати.
[Андромаха:] Якби ти тільки їх [слів] не вимовляла і не труїла нас, то й не було б лихої правди. Не вгасав би дух (Леся Українка);
При цій думці вгасала посмішка, холод поліз під одяг (Іван Ле);
Він [Тарас Бульба] був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко);
// Затихати (про звуки).
Крики ненависті, злоби, цікавості і жорстокості супроводжували їх, то зростаючи, то вгасаючи. Часом вони йшли серед мертвої тиші (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)