угомонювати

УГОМО́НЮВАТИ (ВГОМО́НЮВАТИ), юю, юєш і УГОМОНЯ́ТИ (ВГОМОНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., рідко, УГОМОНИ́ТИ (ВГОМОНИ́ТИ), ню́, ни́ш, док., кого, розм.

Те саме, що угамо́вувати 1, 2.

[Химка:] От і гаразд, що ви налучилися, – угомоніть її (Панас Мирний);

– Е, стрючки! Замовчіть, а то вас обох угомоню! На деякий час запала мовчанка, яка обіцяла ще більшу сварку (Григорій Тютюнник);

Де знайти було їй ту силу, яка вгомонила б її серденько? (Л. Яновська);

Потім вгомонив свої нерви й почуття остільки, що міг говорити (Іван Ле);

* Образно. Тиха ніч вгомонила все навколо (О. Іваненко).

Значення в інших словниках

1. угомонювати — угомо́нювати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. угомонювати — (вгомонювати), -юю, -юєш і угомоняти (вгомоняти), -яю, -яєш, недок., рідко, угомонити (вгомонити), -ню, -ниш, док., перех., розм. Те саме, що угамовувати 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. угомонювати — ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм.  Словник синонімів української мови
4. угомонювати — УГОМО́НЮВАТИ (ВГОМО́НЮВАТИ), юю, юєш і УГОМОНЯ́ТИ (ВГОМОНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., рідко УГОМОНИ́ТИ (ВГОМОНИ́ТИ), ню́, ни́ш, док., перех., розм. Те саме, що угамо́вувати 1...  Словник української мови в 11 томах