угризати
УГРИЗА́ТИ (ВГРИЗА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УГРИ́ЗТИ (ВГРИ́ЗТИ), зу́, зе́ш, док., кого, що.
1. Гризучи, відкушувати, їсти; бути спроможним гризти що-небудь взагалі.
Узяв Тюрін [ковбасу], понюхав: – А-а-а... Красота! Ще й з часничком!.. – Спробував угризти з одного, другого кінця. – Диви, як замерзла!.. Зараз ми її підсмажимо! (Є. Кравченко);
– От настав Великдень. З гробків хурами почали возити попові паски та крашанки. Замкнула їх попадя на замок в коморі, а нас ще різдвяними книшами душить. Позасихали вони, як залізо, позацвітали – не вгризеш (М. Стельмах).
2. перев. із запереч., перен., розм. Бути неспроможним обробити якусь тверду поверхню відповідним знаряддям.
– Земля затужавіла, дощі заплескали, сапачкою не вгризеш (К. Гордієнко);
[Гонжак:] [рубає місток топірцем] Проклятий місток! Хіба угризеш його топірцем? (Ю. Мокрієв);
// Не могти розв'язати надто складне завдання тощо.
– Задачу з геометрії поможеш розв'язать. Така трудна, не вгризу сама ніяк (Ю. Мушкетик);
// тільки кого. Завдавати неприємності кому-небудь.
– А Василь ні... не вгризеш! Василь колись вертів цілим повітом! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)