укоськувати
УКО́СЬКУВАТИ (ВКО́СЬКУВАТИ), ую, уєш, недок., УКО́СЬКАТИ (ВКО́СЬКАТИ), аю, аєш, док., розм.
1. кого. Приборкувати, заспокоювати (тварину, перев. коня).
– Чого ти боїшся? – вкоськує його [коня] Макар (Є. Гуцало);
Ярина гасала на коні, доки його не вкоськала (П. Панч).
2. кого, що, перен. Умовляючи, втихомирювати (людину) або знаходити шляхи для порозуміння, згоди і т. ін.
– Та годі ж бо, годі! Навіщо гніватися? – укоськував він Романа (М. Коцюбинський);
[Степан Демидович:] І чого се дочці так не сподобався писар! Ну, та це в неї вивітриться. Молода ще дуже; ми її вкоськаємо (В. Самійленко);
– То вона для годиться сердиться, я її укоськав. Мелашка духи любить. Я пообіцяв їй “Красную Москву” подарувати (А. Хижняк);
– Я тут вже дечого досяг, .. такого дикого зухвальця, як Антін Шаблій, укоськав, – повів його за собою, домігся того, що ми тепер стали з ним чесними суперниками в праці (Д. Бедзик);
// Страхаючи, діючи силою, примушувати стати покірним, слухняним.
[Круста:] Які тепер нахабні плебеї стали. Розпустилась чернь. Пора б укоськати. Та що робити, коли патриції самі призводять до того (Леся Українка);
– Я знаю Студені Води ще здавна. Це найглухіший закуток у всій Східній Галичині. Війт Пірунчик укоськав його добре. А тепер самі бачите, – село прокидається (Д. Бедзик);
// тільки док. Убити.
Мертве лице Стальського з примерзлим на ньому окриком болю лежало на дулівці .. – Що тут сталося? – перший прошептав Шнадельський, обертаючися до Шварца. – Укоськали його, – мовив Шварц (І. Франко);
// перен. Стримувати, угамовувати почуття.
Та коли чуття надихали своєю пристрастю милу думку, то не за тим, звісно, щоб вона, зміцнівши, почала їх стримувати і укоськувати (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)