укоськувати
УКО́СЬКУВАТИ (ВКО́СЬКУВАТИ), ую, уєш, недок., УКО́СЬКАТИ (ВКО́СЬКАТИ), аю, аєш, док., перех., розм.
1. Приборкувати, заспокоювати (тварину, перев. коня).
— Чого ти боїшся? — вкоськує його [коня] Макар (Гуц., З горіха.., 1967, 123);
Ярина гасала на коні, доки його не вкоськала (Панч, Гомон. Україна, 1954, 346).
2. перен. Умовляючи, втихомирювати (людину) або знаходити шляхи для порозуміння, згоди і т. ін.
— Та годі ж бо, годі! Навіщо гніватися? — укоськував він Романа (Коцюб., І, 1955, 108);
[Степан Демидович:] І чого се дочці так не сподобався писар! Ну, та це в неї вивітриться. Молода ще дуже; ми її вкоськаємо (Сам., II, 1958, 135);
— То вона для годиться сердиться, я її укоськав. Мелашка духи любить. Я пообіцяв їй «Красную Москву» подарувати (Хижняк, Невгамовна, 1961, 173);
— Я тут вже дечого досяг,.. такого дикого зухвальця, як Антін Шаблій, укоськав, — повів його за собою, домігся того, що ми тепер стали з ним чесними суперниками в праці (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 154);
// Страхаючи, діючи силою, примушувати стати покірним, слухняним.
[Круста:] Які тепер нахабні плебеї стали. Розпустилась чернь. Пора б укоськати. Та що робити, коли патриції самі призводять до того (Л. Укр., II, 1951, 403);
— Я знаю Студені Води ще здавна. Це найглухіший закуток у всій Східній Галичині. Війт Пірунчик укоськав його добре. А тепер самі бачите, — село прокидається (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 144);
// тільки док. Убити.
Мертве лице Стальського з примерзлим на ньому окриком болю лежало на дулівці.. — Що тут сталося? — перший прошептав Шнадельський, обертаючися до Шварца. — Укоськали його, — мовив Шварц (Фр., VII, 1951, 423).
Словник української мови (СУМ-11)