уложити
УЛОЖИ́ТИ¹ (ВЛОЖИ́ТИ), ожу́, о́жиш, док., кого, що.
1. розм., рідко. Те саме, що укла́сти¹ 1–3.
Витягнув Георгій з-під постелі скриньку, а в ній чорний, старий кружок, витер його рукавом і вложив на грамофон (Мирослав Ірчан);
Микола післав [послав] двірника за лікарем, затопив піч, уложив Любку як міг краще на постелю і сам сів біля неї (Г. Хоткевич);
Вишневецький .. пішов з ними [козаками] на згоду й уложив з ними таку умову, що надалі вже дасть свобідну [вільну] дорогу козаччині через своє староство (М. Грушевський).
2. діал., заст. Скласти, укласти.
Вона уложила собі наперед ту промову (І. Франко);
Статут товариства уложив Костомаров (з наук. літ.);
// Вирішити.
Поки що уложив собі од Лесі якомога оббігати і на самоті перемагати тії нещасні любощі (П. Куліш).
◇ (1) Уложи́ти у зе́млю кого – позбавити життя кого-небудь; убити.
– Коли б їхня [ворогів] сила – не одного б уложили за землю у землю (М. Стельмах);
(2) Уложи́ти у ко́пи кого – позбавити життя кого-небудь; убити.
Не раз, бувало, який чоловік або парубок, пішовши на кулачки погуляти, живий додому не вертався, – там його і у копи уложать! (Панас Мирний).
УЛОЖИ́ТИ² див. вложи́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)