улупити

УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ), улуплю́, улу́пиш; мн. улу́плять; док., кого, що, розм.

1. Колупаючи, відокремити, відірвати частину від цілого.

Мій кінь сивенький на камінь не ступить, каменя не влупить (Сл. Б. Грінченка).

2. З силою ударити.

Він [благочинний] зірвав з гвіздка кадильницю і .. влупив отця Олександра по голові (І. Микитенко);

Як розбіжиться змій да схопить зубами за Кирила, .. а він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю (з легенди).

3. рідко. Дуже швидко побігти, тікаючи.

Побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила українсько-німецька дуже самостійна делегація (Остап Вишня).

4. рідко. Узяти дуже дорогу ціну, плату.

Хотіла [Сивилла] мізок закрутити, Щоб грошей більше улупити, Хоть бідний був Еней і так (І. Котляревський).

Значення в інших словниках

1. улупити — улупи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. улупити — (влупити), улуплю, улупиш; мн. улуплять; док., перех., розм. 1》 Колупаючи, відокремити, відірвати частину від цілого. 2》 З силою ударити. 3》 рідко. Дуже швидко побігти, тікаючи. 4》 рідко. Узяти дуже дорогу ціну, плату.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. улупити — уколупа́ти (улупи́ти) б свого́ се́рця. Бути готовим все віддати, нічого не пожаліти заради когось. — Ох, Боже мій милий! Серця свого вколупав би я та дав своїм діткам (П. Куліш); — Я б свого серця влупила та дала йому, коли б тільки він став чоловіком (Панас Мирний).  Фразеологічний словник української мови
4. улупити — ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. улупити — УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ), улуплю́, улу́пиш; мн. улу́плять; док., перех., розм. 1. Колупаючи, відокремити, відірвати частину від цілого. Мій кінь сивенький на камінь не ступить, каменя не влупить (Сл. Гр.). ◊ Улупи́в би се́рця [свого́] див. се́рце.  Словник української мови в 11 томах
6. улупити — Улупити, -плю, -пиш гл. 1) Отколоть. отковырнуть, отлупить. Мій кінь сивенький на камінь не ступить, каменя не влупить. Лукаш. 169. Серця б улупила та матінку купила. Мил. 205. 2) Ударить А він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю.  Словник української мови Грінченка