улус
УЛУ́С, у, ч.
1. Стійбище кочовиків або селище тюрко-монгольських народів у Центральній і Середній Азії та Сибіру.
Виглянуло над Чигрином Сонце із-за хмари, Потягли в свої улуси З турками татаре [татари] (Т. Шевченко);
– Сходи хоч весь улус – ніде не знайдеш ти такого килима (З. Тулуб);
Ширинська орда вийшла з зимових улусів і вчинила наїзд на сторожові курені та прикордонні села (Н. Рибак).
2. іст. Володіння монгольського хана на території Центральної Азії і Східної Європи.
Після смерті Чингіс-хана його держава розпалась на кілька великих володінь, або улусів, які були поділені між його синами та внуками (з навч. літ.).
3. іст. Родо-племінне об'єднання з певною територією, підвладне ханові або вождю, у народів Центральної і Середньої Азії, Сибіру.
4. Адміністративно-територіальна одиниця Якутії, що існувала до 1926 р. і відповідала районові.
Улус – це район в Якутії – республіці, що займає великі простори далекої півночі (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)