умерлий
УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), а, е.
Дієпр. акт. до уме́рти.
Близько ліжка своєї умерлої неньки І дівчатко, й хлоп'яточко, дітки маленькі, Усміхаючись, спали, в колисці удвох. Мати, чуючи смерть, їх укрила обох (Леся Українка);
// у знач. ім. уме́рлий, лого, ч. Небіжчик, покійник.
Мов із тісної домовини На той остатній страшний суд Мертвці [мерці] за правдою встають. То не вмерлі, не убиті, Не суда просити! Ні, то люди, живі люди, В кайдани залиті (Т. Шевченко);
Тремтячими від нервового напруження руками почав [Марусяк] стягати з умерлого ремінь (Г. Хоткевич);
* У порівн. Микола Прач ішов селом, мов сновида, а жінка йшла за ним, ридаючи та заводячи, мов за вмерлим (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)