умишляти
УМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., УМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док., що і з інфін.
Задумувати зробити щось (перев. таємне, варте осуду).
Троянці злеє умишляють, Щоб преч [геть] із кріпості втікать (І. Котляревський);
– Юда ти беззаконний! – кричить Петро. – Тебе обнімають і цілують за вечерею, а ти умишляєш ізраду! (П. Куліш);
[Журейко (кричить):] Ти сам на князя згубу З княгинею умислив! (І. Кочерга);
– Добре діло умислив! Добре. Залізо нам потрібне! Не все купляти у краях заморських (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)