унісон
УНІСО́Н, у, ч.
Співзвучність, яка досягається одночасним відтворенням двох або кількох звуків однієї висоти і однакових звуків у різних октавах (кількома голосами чи інструментами).
Як і в народній музиці, хорові твори, а також хорові обробки композитора [Б. Лятошинського] часто закінчуються октавами і унісонами (з наук. літ.).
(1) В унісо́н (з ким – чим, кому, чому або без дод.):
а) співзвучно.
Скрипач грав, звичайно, в унісон із кларнетом (М. Рильський);
В унісон пісні вряди-годи бриніла тільки балалайка (Г. Косинка);
Народ на Україні, особливо Лівобережній, любить співати народні пісні гуртом, хором, але не в унісон, лише так званими підголосками (з наук. літ.);
б) в однаковій манері, в однаковому тоні з ким-небудь.
– Ясно, – теж по-військовому, в унісон йому відказала Надія (Яків Баш);
в) однаково, узгоджено з ким-, чим-небудь.
Тасі було трохи ніяково, боялась зустріти знайомих, та Сачко заговорив в унісон її думкам, і вона стала уважно слухати (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)