упевнятися
УПЕВНЯ́ТИСЯ (ВПЕВНЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся і УПЕ́ВНЮВАТИСЯ (ВПЕ́ВНЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., УПЕ́ВНИТИСЯ (ВПЕ́ВНИТИСЯ), нюся, нишся, док.
1. Здобувати певність, переконуватися в чому-небудь.
Безпосереднім чуттям упевняємось ми в існуванні Часток матерії (М. Зеров);
– На правому задньому колесі, здається, Свириде, трохи скособочилась шина? Свирид Яковлевич присідає над слідом і впевнюється, що, справді, пересунута шина залишила свої примхи на відтиску (М. Стельмах);
Мольфар сильніший. Іван навіть упевнився у тім (М. Коцюбинський);
Маляр упевнився, що у Тараса Григоровича є хист до малювання, і погодився його вчити (з наук. літ.);
Бабуся дріботіла поперед нього до хати, весь час озираючись, немов хотіла впевнитись, чи офіцер справді-таки йде (О. Гончар);
Тоді ми, вряд, упевнившись на ділі, що Гриць умер, отруєний, в четвер, предать землі звеліли до неділі (Л. Костенко).
2. на кого – що, рідко. Надіятися, покладатися.
– Ей, Вовкуне, не впевняйся ти так дуже на свою силу! – хитаючи головою, сказав менший [чоловік] (І. Франко);
– Ви не вірили в нього? – Ні, не те, щоб... Ну, звісно, на себе впевняєшся більше (Леся Українка).
3. кому, чому, рідко. Довірятися.
Вірю я в правду свого ідеалу, і коли я тую віру зламала, .. власним очам я б не вірила й слуху, я б не впевнялась ні тілу, ні духу (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)